24 травня 2023
Цими днями не маю хвилини на видих. Ранки втомлені, вечори виснажливі. Тримати в голові дати, заходи, кольори одягу, запис до лікаря, а послухай-но мій новий вірш, подивись трюк, ти ніколи не маєш час для мене, не хочу, не буду, дай. Бути поруч, вміти все, мати мудрість.

Днями проковтнула книгу про долю мігрантів та дітей, народжених в новому світі, але відчуттям застряглих між світами, культурами, власними мріями та чужими сподіваннями. Перефразовуючи класика: «І все, що я читав, мені боліло».

Днями наснився той, кого вже нема. Кожен раз з м’якою посмішкою, наче іронізує, посміюється. Ти думай що хочеш, а я живий.

Днями, на святі для містян, посеред зеленого поля, наповненого людьми, йшла ридаючи дівчинка років семи, в рожевій сорочечці. І я, сама з манюнею на руках, якось прямо кинулася до неї, і – не сказавши ще нічого, обійняла за плечі, притисла до себе ті сльози невгамовні. Вже за кілька хвилин ми знайшли її родину, і біда вичерпалася, а я йшла назад до своїх тим полем і трохи не ридала сама. За всіх, хто загубився.