13 червня 2023
Всередині прірва. Глуха пустота.
Не чутно жодного звуку, наче каміння, що скидається вниз, в провалля, все ще летить. А от коли воно сягне дна, назовні вже ніхто не буде чекати на відлуння.
Згадуючи херсонські степи, вітер у травах, каховські схили та азовські береги, де ми були щасливі і безтурботні,.. не відчуваю ні болю, ні відчаю, тільки пекучу ненависть – пальне, на якому живемо, яке дає поштовх вірити в наступний день.
Та й неправду кажу, – болить. На вдиху зранку, на видиху на ніч, при думці про тисячі згублених душ, які ще повернуться, щоб спитати живих – чи цінуєте свій безладний, безпорадний день, чи раді жити.
І відкриваєш очі, повертаєш на схід сонця голову як соняшник, що росте наче із самого серця, а корінням на Запоріжжі, – і живеш!
І дихаєш, і голівоньки дітей кучеряві схиляються на твоє плече за захистом і турботою, і най ти всередині кричиш від болю, але так і знаєш, що жива, і роботи ще до обрію…

фото: 2010, нині – тимчасово окупована межа Запорізької і Донецької областей